***

І, все-таки, людина людині – вовк. Хоча ні, змія. Але…знову не точно. Нема в природі більше аналога. Хай буде просто звір. Найгірший, найстрашніший хижак і найлютіший ворог. Кожен думає про себе. Як зробити добре тільки собі. Та цього мало. Треба ще погано ближньому. Жінку вродливішу, ніж в сусіда, хату більшу, машину новішу. А як у нього щось краще, то жаба давить. І вже він не друг ніякий, а перший ворог.

            Ось іде Іван. Молодий, сильний ще. Він хоче всього і відразу. Одна біда – нема бажання працювати. Для нього все – чергова доза. Алкоголю, наркотику – різниці немає. Як і грошей, зрештою. Та заробляти він не буде. Краще відбере. В когось меншого, слабшого. І цікавитись не буде у жертви, чи то, часом, не останні копійки. Нащо йому того?

            А он де Петро. Він теж молодий, та не такий і сильний. Та і насилля не любить. А так хочеться морозива. Чи піде заробляти Петя? Довго, та і працювати, знов таки, треба. Краще він набреше людям, що інвалід, жебрак. Пройде кілька автобусів, зігнувшись  у три погибелі. Отримає і на морозиво, і на пиво з горішками. Обманув людей? Кому яке діло? І байдуже, що наступного разу той, кому дійсно потрібна милостиня, її не отримає.

            Знайомтесь, Олександра. Вона працює. Середнє приватне підприємство. Цілий день вона усміхається своїм співробітникам, щоб потім прийти додому і згадати їх матерів, бабусь та інших родичів. Той грамоту отримав, ця підвищення позачергове, а Олександру і не згадали. Ніхто ж, крім неї, звісно, не заслужив на ту похвалу, а отримали. Сашенька і не думає, що люди також працюють і хапаються за найменші соломинки, щоб підтягнутись до чогось кращого. Вона і так найкраща. Це, звичайно, всі бачать і знають, але нагороду ніхто не дає і не возносить над всіма. Хоча давно мали б.

            Анатолій Степанович. Саме так. Ніякий не Толя. Давно його ніхто вже так не називає. Колись, в дитинстві – батьки, родичі, друзі. Пізніше дружина. Але вона, невдячна, пішла від багатого бізнесмена. Він-то думав: б’є – значить любить. А жінка не розуміла його турботи і ласки. Пішла, дітей забрала, ще й підло частину грошей відсудила. Батьки давно померли. Родичів сам прогнав. Бо ще захочуть, щоб він їм гроші давав і подарунки коштовні робив. А то ж його кровні. Сам вкрав. Тобто, заробив. А друзі? Нема їх більше. Залишились тільки партнери по бізнесу та купа ворогів. І ще коханка. Кожен місяць інша.

            Може то все в дитинстві ще закладається батьками? Чи кожен з нас звір від природи і тільки виховання правильне може щось змінити? Он де трирічна Настуня відібрала в молодшого братика іграшку, ще й по голові вдарила. А ще дитя зовсім. Не розуміє нічого. Або все-таки розуміє і робить так, як природа-матінка підказує?

            Вчора Василь і Семен були кращими друзями. А сьогодні побились. Завтра разом нап’ються. Катя з Ірою зробили інакше. Недавно ще берегли найпотаємніші таємниці одна одної, а зараз розказують наперебій де з ким і за що.

            Кожен зі шкіри ладен вистрибнути, аби лише ближньому було гірше. Все добре собі. І побільше. Міри не відчувають люди. Ними керують гроші, заздрість, зневага, підлабузництво, зрада, корисливість. Бо вони цій владі піддаються і добровільно йдуть в рабство. Все роблять заради власного збагачення. Не бачать речей дійсно цінних. Чи таки бачать? І справді цінне стараються загребти собі?