Нова весна

Ось уже кілька десятків років я топчу землю. Що зробив за весь цей час? Практично нічого. Вагомого. А так – закінчив школу. Міг би мати медаль, та що вона, скажіть, дає? Ще один папірець серед багатьох складених акуратно у файлик і захованих у шафу. Кому вони потрібні? Що вони значать для когось іншого? Нічого.

         Після школи був ВНЗ. Теж без всяких відзнак, зате держбюджет і стипендія. Вона полегшила батькам життя хоч трохи. Життя студента веселе та яскраве. Найбільше спогадів потім звідси. В більшості випадків. Переважаючій більшості. А я почав десь там втрачати щось дуже важливе, що дотепер не можу знайти.

         Далі робота. Одноманітна і не така уже й цікава, як здавалося колись мені, юному зеленому школяреві, який вибирав майбутній фах. Так, працюю за спеціальністю, отримую нормальну, вищу за середню зарплату. Та чи приносить це мені задоволення? Спочатку так, а тепер…І зараз вже не покидає мене відчуття втрати.

         Що я втратив? Сенс життя, ось що. Чому? Не знаю… Але, якщо подумати, для чого я живу? Зробити щось велике? Змінити світ? Народити дітей? Покращити умови проживання для майбутніх поколінь?

         А для чого це все потрібно? Все одно рано чи пізно ми покинемо цей світ і тут залишаться всі наші пожитки, статки, слава, ім’я.

         Ні, суїцидальних думок в мене немає, та й не було ніколи. Самогубство – найлегший і найшвидший вихід із ситуації, втеча від всіх проблем одночасно. Я ж від проблем не втікаю.  Так от питання залишається відкритим – для чого ми живемо?

         Я довго шукав відповідь, пливучи за течією. Збоку моє життя могло б здаватися ідеальним – молодий, перспективний, власна квартира і авто, хороша високооплачувана робота. Чого ще можна хотіти? Справді, мені пророкують велике майбутнє і я не проти. Та насправді моє існування не можна назвати життям.

         Життя без змісту – це ж просто існування, хіба ні?

         Та все ж є одне хороше. Недавно прийшла до нас новенька співробітниця. Маленька на зріст, струнка темноволоса із червоними тонкими губами і чорними, як вуглики очима. Так от очі ці – сенс мого життя.

         Як таке може бути? Не знаю. Я всього лиш проста людина, а кохання – дар, даний нам небом, Богом, космосом, чи в що ви там ще вірите. Справді, тільки заради цього почуття варто жити.

         Знаєте, кажуть, що людська життя як пори року: спочатку ти молодий і зелений як весна, потім дозріваєш для самостійного життя, зерно в жнива, потім стаєш мудрим і досвідченим мов осінь. Далі зима.

         Так от дівчина ця – моя нова весна, яка посунула небажану зиму, що прийшла до мене передчасно.